Смілива зозулька

  лиоК верпотасяєть з рювиі казользу, ежв слі і їга ятьсто  нілзее.

-         єуЧет, казользу єку? – ютьдіра юилд.

  дняЩо шабільють ан редевах чкистоли. стяютьгаПро нізеел четаруня  ломоді гінпаці.

  Тту томрап поввизає ан колисчтя шнастра халотаво сіньгу.

-         Бр-р-р.. – мтитреть з раостух нисиця.

-         Йой! – куєдаз ломувкахо.

-         Тюй – тюй – тюй! – перетує зикпов.

А сіньгу евж стьї сбіо жнені тячлиско.

-         баТре кузользу клипокати! – каєгу тохсь.

-         лькиТі вноа єїці сегуні ен їтьбося…

леПрилаті казользу і сюв сіньгу нивилащи. тО бредо, ощ в мунаош сліі вежи ката шкапта!

Юрій Старостенко

Смілива зозулька

     Коли повертається з вирію зозулька, вже ліс і гаї стоять зелені.

-         Чуєте, зозулька кує? – радіють люди.

     Щодня більшають на деревах листочки. Простягають зелені рученята молоді пагінці.

     Тут раптом виповзає на листячко страшна волохата гусінь.

-         Бр-р-р.. – тремтить з остраху синиця.

-         Йой! – задкує мухоловка.

-         Тюй – тюй – тюй! – репетує повзик.

     А гусінь вже їсть собі ніжне листячко.

- Треба зозульку покликати! – гукає хтось.

- Тільки вона цієї гусені не боїться…

     Прилетіла зозулька і всю гусінь винищила. От добре, що в нашому лісі живе така пташка!